refberry.ru

Витрати виробництва. Шляхи зниження собівартості

Витрати виробництва – сукупність всіх витрат, які виникають в процесі створення благ і доведення їх до споживача. З точки зору теорії трудової вартості – це цілеспрямовані затрати минулої (уречевленої в засобах виробництва) і живої праці людини.

Витрати суспільства (суспільно-необхідні витрати) – це витрати абстрактної минулої праці та живої праці, які несе суспільство на виробництва одиниці певного виду товару, тобто вартість товару: W = c + (v + m),

де c – вартість спожитих засобів виробництва;

(v + m) – нова (добавлена) вартість.

Витрати підприємства менші за витрати суспільства на величину вартості додаткового продукту (m).

Витрати підприємства: Квитр. = c + v,

де c - вартість спожитих засобів виробництва;

v - частина нової вартості у формі зарплати.

У нашій практиці господарювання витрати виробництва в грошові формі називаються собівартістю.

Види собівартості:

٠ розрахункова - витрати в очікуваному періоді на всю виробничу програму;

٠ фактична - дійсний рівень затрат;

٠ виробнича собівартість - витрати на виробництво товару;

٠ повна (комерційна) собівартість - виробнича собівартість плюс витрати на реалізацію продукції.

Структура собівартості:

• за елементами витрат на всю продукцію (статті - сировина, матеріали, паливо, амортизація, зарплата, тощо);

• за статтями калькуляції (обчислення собівартості одиниці продукції).

Шляхи зниження собівартості:

§ Скорочення витрат на предмети праці (сировина, паливо, матеріали, енергія):

– зростання продуктивності праці у виробництві;

– впровадження безвідходних технологій;

– підвищення кваліфікації робітників, тощо.

§ Скорочення витрат на засоби праці (амортизаційні відрахування):

– зменшення пасивної частини основних фондів;

– збільшення коефіцієнту змінності роботи обладнання;

– зростання продуктивності праці, тощо

§ Скорочення витрат на зарплату (темпи зростання зарплати не повинні перевищувати темпи росту продуктивності праці).

Приклад 1. Авансований капітал підприємства - 40 тис. грн., оборотний капітал - 16 тис. грн. і обертається 6 разів на рік. Основний капітал зношується за 8 років. За який час авансований капітал зробить повний оборот?

Розв’язок.

Ка = Косн + Коб (це весь основний і оборотний капітал витрачений на організацію виробництва, або Ка = c + v, весь постійний і змінний).

Ка = 40 тис. грн., Коб = 16 тис. грн., звідси Косн = 40 - 16 = 24 тис. грн.

За 1 рік (12 місяців):

1. Косн. зробить оборот: 24 тис. грн. : 8 років = 3 тис. грн.

2. Коб. зробить оборот: 16 тис. грн. ´ 6 разів = 96 тис. грн.

Разом:: 96 тис. грн. + 3 тис. грн. = 99 тис. грн.



Якщо за 12 місяців загальний оборот становить 99 тис., то авансований капітал у 40 тис. зробить повний оборот за (40 ´ 12 місяців) : 99 = 4,8 місяця.

Відповідь: капітал зробить повний оборот за 4,8 місяця.

Приклад 2. Авансований капітал становить 100 тис.ф.ст. Строк придатності основного капіталу - 10 років. Оборотний капітал становить 40 тис.ф.ст., в тому числі змінний - 10 тис.ф.ст. Норма додаткової вартості - 100 %. Визначте річну вартість продукції.

Розв’язок. Ка = Косн. + Коб. або Ка = Кпост. (с) + К зм. (v).

Частина авансованого капіталу, яка увійшла до вартості виготовленої продукції, становить витрати цього року:

К витрати = Косн. ´ Nа + Коб. ´ n,

де Nа - норма амортизації, n - кількість оборотів оборотного капіталу.

Спочатку знайдемо Косн. = Ка - Коб. = 100 - 40 = 60 тис.ф.ст.

W (вартість річна) = с (вартість спожитих за рік товарів виробництва) + v (вартість робочої сили, змінний капітал) + m(вартість створеної за рік додаткової вартості).

Засоби виробництва входять до складу основного і оборотного капіталу, це зношена частина основного капіталу: 60 тис.ф.ст. : 10 років = 6 тис.ф.ст.;

весь оборотний капітал без змінного капіталу: 40 тис.ф.ст. - 10 тис.ф.ст. = 30 тис.ф.ст.);

Звідси: с = 6 + 30 = 36 тис.ф.ст., v = 10 тис.ф.ст.

Оскільки m¢ = 100%, m = v = 10 тис.ф.ст.

Річна вартість продукції становить: W = 36c + 10v + 10m = 56 тис.ф.ст.

Відповідь: 56 тис.ф.ст.

Приклад 3. Витрати виробництва складають 100 грн., в тому числі постійний капітал - 60 грн., норма додаткової вартості - 100 %. Як зміниться вартість продукції (і ціна), якщо робітники в результаті страйку домоглися підвищення зарплати на 10 грн.?

Розв’язок. W = c + v + m;

витрати c + v = 100 грн., с = 60 грн., звідси v (змінний капітал або зарплата) = 40 грн.

Оскільки m¢ = 100%, m = v = 40 грн.

Визначимо вартість товару до підвищення зарплати: W = 60c + 40v + 40m = 120;

де 60с - це вартість спожитих засобів виробництва, а 40v + 40m = 80 – добавлена (нова) вартість, яка ділиться в пропорції 1 : 1.

Страйк збільшив величину змінного капіталу (зарплати) з 40 грн. до 50 грн. Одночасно зменшилась m з 40 до 30 грн. Загальна величина нової вартості не змінилась (80 грн.). Вартість товару також не змінилась: W1 = 60c + 50v + 30m = 120 грн.



Величина спожитого постійного капіталу прямо пропорційно впливає на вартість (ціну) товару, а зміна вартості робочої сили ( величина зарплати) не впливає на величину вартості (ціни) товару. Змінюється лише пропорція, в якій робочий день ділиться на необхідний і додатковий робочий час.

Відповідь: вартість не зміниться.

З точки зору західних теоретиків витрати виробництва поділяються на явні (зовнішні) та неявні (внутрішні).

Явні витрати – це грошові платежі стороннім постачальникам ресурсів (витрати на сировину, матеріали, комплектуючі виро­би, паливо, заробітну плату, орендну плату, амортизаційні відра­хування на власне устаткування), які відображаються в документах бухгалтерського обліку на рахунках фірми.

Неявні витрати – це оплата ресурсів, які вклав у виробництво сам власник. Неявні витрати повинні компенсувати власнику втрачені доходи, які він міг би отримати, якби використав ці ресурси іншим, альтернативним способом. Наприклад, він міг би вкласти гроші в банк і отримувати проценти, міг би влаштуватись на роботу в іншу фірму менеджером і отримувати високу зарплату, він міг би здати свої виробничі приміщення і устаткування в оренду і отримувати ренту. Всіма цими доходами він жертвує заради організації власного підприємства. Тому їх треба оплатити і врахувати як неявні витрати виробництва. Величина винагороди повинна бути достатньою, щоб утримати капітал і підприємницький хист власника в межах даного виду діяльності. По суті ці неявні витрати повинні дорівнювати середньому прибутку, тоді підприємець не буде мати стимулів переливати свій капітал в іншу сферу. Тому неявні витрати ще називають нормальним прибутком .

Згідно з цією теорією економічні витрати фірми включають в себе явні та неявні витрати, тобто бухгалтерські витрати і нормальний прибуток. Тому виникає суперечність між економічною теорією і практикою бухгалтерського обліку в обчисленні прибутку фірми.

Крім того, західна теорія розрізняє витрати короткострокового і довгострокового періодів. У короткостроковому періоді потужності фірми залишаються незмінними, але фірма може збільшити обсяги виробництва, залучаючи додаткових робітників і ефективніше використовуючи наявне устаткування. Таким чином, витрати поділяються на постійні і змінні .

До постійнихвитрат відносять витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення чи землі, зобов’я­зання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо, вели­чина яких не залежить від обсягів випуску.

До змінних витрат відносять витрати на сировину, паливо, електро­енергію, транспортні послуги, заробітну плату найманих робітників, величина яких змінюється в залеж­ності від зміни обсягів виробництва.

Загальна сума витрат складає сукупні або валові витрати виробництва :

.

Обчислюють також витрати на одиницю продукції – середні витрати: ; ; ; .

Особливий вид витрат – граничні витрати – додаткові витрати, пов’язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції. Величина граничних витрат фактично відображає зростання лише змінних витрат: або .

Розмежування цих витрат має велике значення для прийняття раціональних рішень фірмою. Постійні витрати не враховуються в поточній практиці, оскільки вони вже здійснені. Змінні ж витрати повинні завжди контролюватись, тому що згідно з сучасною теорією вони зазнають впливу закону спадної продуктивності. Розширюючи виробництво в короткостроковому періоді, управлінці повинні особливу увагу звертати на динаміку граничних витрат, оскільки вони надають точну інформацію, які витрати понесе фірма на виробництво додаткової одиниці продукції, або скільки може зекономити, якщо скоро­тить виробництво на одиницю.

У довгостроковому періоді всі витрати змінні, оскільки відбувається зміна масштабу виробництва. Для фірми також важливо слідкувати за динамікою витрат у довгостроковому періоді, тому що при збільшенні виробничих потужностей виникає ефект масштабу, який може бути як позитивним, так і негативним.

Позитивний ефект масштабу означає, що темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зростання витрат. Тоді середні витрати зменшуються. Негативний ефект масштабу, навпаки, веде до зростання середніх витрат, але виникає, як правило, коли розміри підприємства перевищують раціональні. Отже, кожен підприємець повинен визначити оптимальний обсяг підприємства. Теоретики розробили концепцію мінімального ефективного розміру підприємства у різних галузях, враховуючи довгострокову динаміку витрат виробництва. Вона дозволяє мінімізувати витрати фірми.



001502823.html

001502833.html