refberry.ru

Від ченців-книгонош - до мережі дистрибуції друкованих видань

Книжкова торгівля, як галузь, що організовує достав­ку видавничої продукції до споживача, виникла задовго до запровадження друкарського верстата в процес книготворення. Перші писемні згадки про продаж рукописних книг, скажімо, в давньоукраїнській державі належать ще XI століттю.

Книги продавали спочатку в тих місцях, де їх творили, — при монастирях, княжих дворах, — тобто там, де діяли школи перекладачів і переписувачів. Із зростанням попиту на рукописну книгу посланці цих книготворчих центрів, передусім ченці, вирушали в близькі й далекі країни, не­рідко й до чужинців, пропонуючи свій особливий товар. Згодом їх замінили книгоноші — представники нової про­фесії, яка на той час тільки зароджувалася. Це були кому­нікабельні, добре освічені, підприємливі люди, які розуміли силу писаного слова і вміли так розповісти про переваги й принади свого краму, що додому вони завжди поверта­лися з порожніми мішками, але з наповненими монетами кишенями.

Торгівля книгами помітно пожвавлюється із поширен­ням друкарства. На ярмарках знаних європейських міст уже з початку XVI століття з'являються перші книжкові каталоги.

Тривалий час потужним центром, з якого розвозили в усі кінці слов'янського світу значні наклади книг, була дру­карня Києво-Печерської лаври. Особливо великим попитом користувалися лаврські друки в Москві та інших містах Росії, що спонукало киян навіть до відкриття в Москві свого книжкового магазину і складу. Так тривало доти, поки російський цар Петро І, стурбований впливом українців у Московії, не заборонив своїм указом від 5 жовтня 1720 року друк і поширення в імперії випущених у Києво-Печерській і Чернігівській друкарнях видань, оскільки такі книги були надруковані "несогласно с московскими печатями", тобто тогочасною українською мовою.

Протягом другої половини XIX — початку XX століть в умовах дії антиукраїнських цензурних циркулярів вітчиз­няні видавці змушені були друкувати й розповсюджувати свої видання в напівлегальних умовах власними силами або через культурологічні просвітні осередки. Окремі книжкові торговельні заклади, які спеціалізувалися на продажу українськомовних книг (зокрема, книгарня Є. Череповського в Києві), неодноразово закривали власті, а друковані видання конфісковували відразу після завезення з друкарні.

Після 1917 року партійне керівництво тогочасної ра­дянської держави, вважаючи видавничу справу важливою ділянкою ідеологічного впливу на маси, почало створювати централізовану, потужну й розгалужену, мережу розпо­всюдження друкованих видань. Останній етап її існування, який припав на початок 90-х років минулого століття, ха­рактерний тим, що в умовах суцільних дефіцитів мільйонні наклади недорогих за ціною масових видань розкуповува­лися миттєво.

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.



001502223.html

001502233.html